Покращення централізованого теплопостачання (ЦТ) в Україні є одним з головних напрямків роботи USAID Проєкту енергетичної безпеки, поряд із електроенергетичним та газовим. Але враховуючи, що кількість домогосподарств, які отримують послуги ЦТ, за роки незалежності зменшилася ледь не наполовину, може виникнути запитання: чи потрібно взагалі зберігати й розвивати систему централізованого теплопостачання, коли є широкі можливості для індивідуального чи автономного опалення? Які переваги ЦТ? Відповіді на ці та інші запитання – у нашому інтерв’ю з керівницею напрямку централізованого теплопостачання USAID ПЕБ Діаною Корсакайте.
Дозвольте мені почати з в концептуальної заяви: у ПЕБ ми працюємо над трансформуванням ЦТ, оскільки ми впевнені у суттєвих перевагах, які пропонує така інфраструктура.
Справді, за тридцять років незалежності багато домогосподарств в Україні (подекуди це цілі міста) відмовилися від централізованого теплопостачання, посилаючись на точку зору споживачів про незадовільну якість послуг, високі тарифи, наявність інших співставних варіантів.
Основна причина кризи у тому, що стратегічні можливості наявної інфраструктури ЦТ десятиліттями не визнаються державою. ЦТ розглядали як тягар, як пасинка. В результаті реформуванню й модернізації галузі не приділялося належної уваги.
Те, що європейські країни лише планують побудувати (системи ЦТ з широким покриттям у міських районах), Україна має вже десятиліттями. Зараз настав час технічно трансформуватися та провести регуляторну реформу.
Досвід багатьох країн Західної і Північної Європи свідчить про конкурентоспроможність і переваги саме централізованого теплопостачання. Передусім, воно є економічнішим – енергетичні витрати на централізоване постачання тепла у багатоквартирні будинки менші, ніж у випадку, коли в квартирах встановлені індивідуальні системи опалення. Якщо ми говоримо про електроопалення в Україні, то варто мати на увазі, що воно відносно вигідне лише завдяки штучно заниженому тарифу на електроенергію для побутових споживачів. Як тільки держава «відпустить» ціни на електроенергію, електрообігрів осель та електропідігрів води стануть найдорожчими способами подачі тепла. Більше того, масовий перехід на опалення електроенергією з технічних причин далекий від реальності: поточна електромережа не розрахована на електричне опалення в масових масштабах. Так само, хоча з різних причин, встановлення індивідуальних варіантів газового опалення може здаватися дешевшим, лише доки ігноруються всі вимоги технічної безпеки (що ставить під загрозу життя людей).
Ну а крім того, централізоване теплопостачання є ще й екологічнішим, – воно завдає найменшої шкоди довкіллю. Для підприємств ЦТ діють екологічні норми та технічні рішення, але вони не є такими ж суворими для індивідуальних рішень. У деяких країнах навіть діють обмежувальні норми – якщо ви хочете встановити індивідуальне опалення за наявності централізованої системи, ви повинні довести, що ваше рішення має вищі за централізоване постачання параметри енергоефективності та екологічності.
У Європі загальновизнано, що наявність систем ЦТ є найпростішим способом декарбонізації теплопостачання та скорочення витрат енергії. Саме тому систему централізованого теплопостачання треба зберегти, трансформувати і розвивати, максимально використовуючи всі його переваги.
Які основні проблеми сектору теплопостачання в Україні? Які кроки в трансформуванні ЦТ мають бути першочерговими?
Розбираючи на складові комплекс проблем українського сектору ЦТ, можна виділити декілька блоків.
Технічний блок проблем: необхідно підвищити технічну ефективність постачання, транспортування та виробництва. Широкомасштабне встановлення ІТП та подальша модернізація мережі ЦТ може стати першим значним стартом для суттєвої технічної реформи. ІТП за незалежної схеми підключення та перехід на кількісне регулювання, нижчі температурні режими, менші технічні втрати, менше споживання електроенергії, – і це лише декілька результатів для системи ЦТ. Масове встановлення ІТП також може призвести до відчутної економії тепла для кінцевих споживачів. Заміна зношених труб теплопостачання на попередньо ізольовані допоможе знизити аварійніть та втрати тепла до фізичного мінімуму. Підвищення ефективності виробництва та переведення виробництва на використання екологічно стійких видів палива, включно із паливом з відходів, включно з введенням скидного (промислового) тепла в систему, забезпечать відносну стабільність витрат на тепло, незалежність від міжнародних тенденцій на ринках викопного палива та значно покращать доступність послуги для місцевих споживачів.
Завершуючи технічний блок, я називаю три ключові моменти: широкомасштабне встановлення ІТП, заміна труб на попередньо ізольовані, конверсія палива.
Фінансові питання: система тарифоутворення потребує істотного перегляду, щоб забезпечити оплату розумних витрат, включно зі своєчасним відображенням витрат на паливо та фінансуванням для трансформації та розвитку системи. Звісно, комунальні підприємства теплової енергетики не є в чистому вигляді комерсантами, які б дбали лише про прибутки – вони виконують ще й важливу соціальну функцію. Але не може теплокомунеренго, купуючи газ за ринковою ціною, отримувати за свої послуги оплату, яка не повністю покриває навіть операційні та капітальні витрати.
Більше того, часто споживачі не платять навіть ці гроші. В підсумку маємо багатомільярдні заборгованості споживачів за тепло перед теплокомуненерго, і як наслідок – багатомільярдні борги теплокомуненерго за газ перед НАК «Нафтогаз України». Необхідно підсилювати платіжну дисципліну споживачів.
Підсумовуючи фінансовий блок, можна виділити такі моменти: своєчасне відшкодування операційних витрат і справедливу окупність інвестицій, спрямованих на технічну трансформацію, як пояснювалося раніше.
Міркування конкуренції: Система житлово-комунальних субсидій для підтримки споживачів працює вже кілька років. Це велике досягнення України. Однак непряме субсидування все ще глибоко вкорінене в практиці. Ми вважаємо, що пряме субсидування вразливих споживачів необхідно розширити таким чином, щоб непрямі субсидії зникли. Наразі «приховані» субсидії (або простіше кажучи – спотворення ринку) є високозатратними для української економіки та перешкоджають економічно обґрунтованим інвестиційним рішенням енергетичних компаній та споживачів енергії. Наприклад, низька ціна на електроенергію створює видимість електрики як дешевого способу опалення українських будинків (стимули для споживачів переходити з ЦТ на опалення електричною енергією), однак це діє до тих пір, доки уряд не вирішить скасувати регульований тариф. Аналогічно з газом – індивідуальне газове опалення може здатися дешевшим варіантом, доки уряд вживає заходів, щоб утримувати ціни на газ нижче від певного порогу, а уповноважені органи не звертають уваги на технічну безпеку.
Приховані енергетичні субсидії мають бути замінені широким прямим субсидуванням уразливих груп споживачів комунальних послуг.
Користуючись нагодою, хочу привернути увагу до ще однієї проблеми – чи за умови жорсткої моделі регулювання тарифів ТКЕ будуть у змозі повною мірою фінансувати необхідні трансформацію і модернізацію систем центрального теплопостачання. Якщо це питання конвертувати у грошовий еквівалент, стає зрозуміло, що сектор потребує додаткової фінансової спроможності. Цю спроможність можуть забезпечити треті сторони (приватні, інституційні інвестори), за умови якщо регуляторна система забезпечить прозорість, справедливу винагороду за інвестиції, стабільність і передбачуваність регулювання, а також знижені до прийнятного рівня політичні ризики.
І останнє, але не менш важливе – слід визнати потенціал синергічних ефектів. Потужності ЦТ можуть брати участь на ринку допоміжних послуг і надавати певні системні послуги, таким чином підтримуючи гнучкість системи та забезпечуючи більшу інтеграцію переривчастих джерел. Цей напрямок є вигідним для всіх залучених сторін і дозволяє розгледіти найбільшу перевагу, яку розгалужений сектор ЦТ може запропонувати національній системі з точки зору декарбонізації електроенергії зокрема та енергетики загалом.
Чия модель тарифоутворення в сфері ЦТ може служити зразком для України?
У Європі в ряді країн наявні моделі регулювання ЦТ, що добре функціонують. Пророблена аналітична робота підтвердила, що наявні моделі регулювання різняються у баченні того, як досягти бажаних поведінки підприємства ЦТ та еволюції систем теплопостачання. Однак всі приклади кращих практик мають один спільний принцип: тарифи відшкодовують розумні витрати на розвиток, а фінансові джерела є наявними.
Особисто я вважаю, що тарифоутворення на основі регуляторної бази активів, що передбачає розумну норму прибутку, з додатковим стимулом для екологічно стійких інвестицій, та дозволяє динамічно відображати відшкодовувані витрати на паливо, кардинально змінить ситуацію. ПЕБ працює над вбудовою такої регуляторної моделі в українську законодавчу базу.
Яка ваша думка щодо того, що віднедавна тарифи на ЦТ й ГВ встановлюються органами місцевого самоврядування (ОМС)?
Давайте визначимося з учасниками регулювання галузі на даний момент – ОМС (тарифоутворення), обласні адміністрації (ліцензування), Міністерство розвитку громад та територій (розробка тарифної методології), Кабінет Міністрів (прийняття тарифної методології), НКРЕКП (надання підтримки). Цей практичний устрій сформувався нещодавно.
Я думаю, що рішення НКРЕКП вказало на кілька цікавих моментів у чинній українській законодавчій базі. По-перше, сам факт того, що Регулятор може обмінюватися ліцензіатами туди-сюди, викликає питання про те, чи вибірка суб’єктів регулювання повинна визначатися самим Регулятором. Для забезпечення прозорості, передбачуваності та законності межі регуляторних повноважень мають надаватися законодавчим органом – після ретельного громадського обговорення із заінтересованими сторонами.
Іншим питанням є багаторічне існування паралельних методологічних баз тарифоутворення – одна від Кабінету Міністрів, а інша від НКРЕКП. Ці бази не ідентичні, і наразі база Кабінету Міністрів є «переможцем», оскільки застосовується до ліцензіатів місцевих адміністрацій. При цьому законний обов’язок НКРЕКП щодо розробки та прийняття методичних положень не скасовано. У якийсь момент цю подвійність необхідно припинити, а нормативну базу необхідно уніфікувати.
Для того, щоб місцеві адміністрації були успішними у встановленні тарифів (а під успішним я маю на увазі встановлення тарифів, які забезпечують фінансову стійкість для функціонування та розвитку/трансформації систем ЦТ), мають бути наявними кілька ключових моментів: чітка та якісна уніфікована методологія регулювання, що дозволяє відшкодовувати витрати та трансформаційні інвестиції; ноу-хау місцевих суб’єктів щодо застосування нормативної методології; повноваження національного регуляторного органу втручатися у разі невиправданих затримок або помилкового застосування методології, у разі скарг; надійна система регуляторної звітності та громадської підзвітності.
Який практичний ефект очікується від нових схем теплопостачання, які будуть розроблені коштом ПЕБ для десяти міст-партнерів?
USAID Проєкт енергетичної безпеки допомагає в розробленні нових схем теплопостачання для десяти пілотних українських міст, в яких збереглися централізовані системи теплопостачання. Нові схеми теплопостачання забезпечать зниження енергоємності, використання відновлюваних енергоносіїв, і як наслідок – більшу екологічність місцевих систем теплопостачання.
З одного боку, ми тісно співпрацюємо з Міністерством розвитку громад та територій України, парламентським Комітетом з питань енергетики та житлово-комунальних послуг, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, органами місцевого самоврядування, постачальниками послуг – надаючи консультації, проводячи тренінги для фахівців, готуючи інформаційно-аналітичні матеріали. Так, за сприяння ПЕБ розроблений посібник для розробки схем теплопостачання населених пунктів, ми провели низку навчальних семінарів з цієї тематики, а десятьом пілотним містам-партнерам надаємо технічну допомогу в імплементації реформ, спрямованих на оптимізацію та розвиток інфраструктури теплопостачання. Крім того, в столиці ми сприяємо модернізації комунального підприємства «Київтеплоенерго».
Допомога на муніципальному рівні базується на двох основоположних принципах. По-перше, до інфраструктури муніципального теплопостачання слід підходити з точки зору довгострокового планування, яке включає в тому числіперспективи розвитку споживання тепла; планування інфраструктури має підкріплюватися інвестиційним програмуванням та джерелами фінансування на період дії довгострокового плану, щоб зробити його життєздатним та вигідним для споживачів тепла, а також корисним для постачальників тепла. Другий принцип – розвиток інфраструктури муніципального теплопостачання має сприяти досягненню цілей декарбонізації, а довгострокове планування дає можливість шукати технічні та організаційні рішення для декарбонізованого теплопостачання в майбутньому. «Стандартний» пакет ПЕБ на муніципальному рівні передбачає розробку схем теплопостачання та необхідну супутню підтримку (наприклад, розробку стратегій, інвестиційних програм), щоб гарантувати впровадження схем теплопостачання як на рівні міст, так і на рівні теплопостачальних підприємств.
Передусім йдеться про підвищення енергоефективності, якості, надійності та екологічної безпеки системи теплопостачання, створення оптимальної комбінації централізованого, автономного та індивідуального теплопостачання, а також усунення випадків змішаного теплопостачання (централізованого та індивідуального) у багатоквартирних житлових будинках. В підсумку це сприятиме досягненню технологічної, екологічної та фінансової трансформації систем теплопостачання у містах-партнерах.