Ціна електроенергії та газу – тема, яка хвилює всіх споживачів, незалежно від їхнього громадянства та країни проживання. Проте особливо актуальна вона в Україні, оскільки у зв‘язку з поступовим «відпусканням» регульованих цін на ці енергоресурси (із перспективою повністю ринкового ціноутворення) їхня вартість зростає. З питаннями про зростання цін на енергію та кроки до підвищення спроможності споживачів оплачувати відповідні рахунки ми звернулися до Світлани Голікової, експертки з питань енергетичної політики й регулювання USAID Проєкту енергетичної безпеки.
Вартість багатьох товарів з року в рік зростає, щоб компенсувати інфляцію та збільшення витрат на їх виробництво, в тім числі через подорожчання енергоносіїв. Але чому зростає ціна на газ і електроенергію? Якою є «стеля» цього зростання, щоб воно нарешті припинилося?
Газ і електроенергія є товаром, для виробництва або видобутку якого потрібно витратити не тільки людські ресурси, але й паливо та технології, вартість яких так само залежить від конкурентного середовища та ринкових цін. Наприклад, в собівартості виробництва електроенергії більше половини витрат припадає на паливо (газ, вугілля), а для виробництва з ВДЕ все ще використовуються дорогі технології. Ціна на енергоресурси буде зростати в умовах низької конкуренції на ринках, і, як показує досвід європейських країн, знижується з розвитком та розширенням ринку виробництва й поставки, або здешевшенням технологій, як для ВДЕ.
Додатковим способом економії є запровадження енергоефективних технологій та заходів.
Як захистити вразливі категорії споживачів від «непідйомної» ціни на газ і електрику? Який існує міжнародний досвід? За якими критеріями споживачів відносять до «вразливих»? За даними Держстату, кожне п’яте домогосподарство отримує субсидії на оплату житлово-комунальних послуг. Чи доцільно за такої частки субсидованих споживачів все ж «відпускати» ціни?
У багатьох країнах світу та Європи існує проблема так званої “енергетичної бідності” (energy poverty). За визначенням аналітичного центру INSIGHT_E, енергетична бідність – це “комплекс умов, за яких фізичні особи або домогосподарства не в змозі обігрівати або забезпечити інші енергетичні послуги у своїх помешканнях за доступною ціною”.
Саме такі споживачі, котрі страждають від енергетичної бідності, й відносяться до категорії вразливих. Стан енергетичної бідності та вразливості споживачів характеризується такими основними чинниками як: низькі доходи, погана теплова ефективність будівель і високі енергетичні витрати домогосподарств. Існує кілька факторів, що впливають на потрапляння домогосподарств у зону ризику: вища швидкість зростання ціни на енергію в порівнянні із зростанням доходу, обмеженість доступу до обрання більш дешевих цін на газ або електроенергію, зростання попиту на енергію для побутових потреб, недостатня ефективність використання енергії. Не можна виключати і політичних ризиків, бо енергетика за останні роки все більше політизується.
В Європейському Союзі майже 7% споживачів відносять до «енергетично бідних», а до категорії вразливих відносять тих, в чиєму доході витрати на енергоносії (газ, тепло, електроенергію) перевищують 10% доходу або певну встановлену державою величину, або тих, хто отримує соціальне забезпечення. Більшість країн вирішує це питання за допомогою монетизованих субсидій, пільгових кредитів на термомодернізацію будинків або через іншу соціальну підтримку.
За даними Мінсоцполітики, в Україні 1,8 млн осіб мають знижку від 25% до 100% на оплату житлово-комунальних послуг завдяки своєму статусу (діти війни, багатодітні сім‘ї, ветерани Національної поліції, «чорнобильці», учасники бойових дій, а також працівники бібліотек, комунальних закладів культури, учителі й медики в сільській місцевості тощо). Що робити з цими пільгами?
З розвитком ринкових відносин споживачі мають можливість обирати постачальника з найнижчими цінами або з найпривабливішими пакетами послуг (так само як обирають, наприклад, мобільного оператора). В тих сегментах, де конкуренціяпоки тільки починається (наприклад, у теплопостачанні), держава регулює тарифи і повинна знаходити баланс між спроможністю споживачів оплатити товар чи послугу та бізнес-потребами виробників, постачальників, щоб вони могли прибутково й безперебійно функціонувати.
В Україні все ще існує пережиток радянського минулого, коли низький рівень заробітної плати компенсували різними пільгами, в тому числі і в електро-, газо- або теплопостачанні. В ринковій економіці такий підхід є хибним, а «пільги» у вигляді різних форм допомоги повинні надаватися лише соціально вразливим верстам населення та тим, хто перебуває в зоні «енергетичної бідності». Тобто питання не в пільгах, а в соціальній справедливості та рівних можливостях користуватися енергоресурсами.