У 2015 році в Україні набрав чинності закон “Про ринок природного газу”, який імплементував основні європейські правила газопостачання на українському ринку. Одне з таких правил — вільне ціноутворення на газ і вільний вибір постачальника.
На той час в Україні діяло багаторічне державне регулювання цін на енергоресурси для побутових споживачів, у тому числі — на природний газ. Ціна газу для населення не змінювалась з 2010 по 2014 рік і була в 5 разів нижчою за ціну на газ для промисловості та в 1,4 рази нижчою за ціну на газ для теплокомуненерго. Чому ж Україна відмовилась від такого регулювання?
Як держава контролювала постачання газу для населення
Постачання газу для населення здійснювалось по вертикалі — від державного видобутку (чи імпорту) через облгаз до споживача.
Державний Нафтогаз викуповував газ у власних видобувних компаній (Укргазвидобування і Чорноморнафтогаз) та перепродував його за регульованою ціною регіональним монополістам — облгазам, які одночасно відповідали за розподіл (доставку) та постачання газу. Окрім того, Нафтогаз мав постачати газ теплокомуненерго для виробництва тепла.
За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), споживання газу цього регульованого сегменту складало приблизно 25,5 млрд куб. м на рік. Власний видобуток Нафтогазу та його “дочірніх” компаній не покривав ці потреби. Тому Нафтогаз вдавався до імпорту газу з-за кордону за ціною від $233 (більше 1800 грн) у 2010 році до $400 (3200 грн) за тисячу кубометрів.
До яких складнощів призвело регулювання ринку газу для населення
У режимі регульованого ринку газу Нафтогаз мав забезпечувати необхідний обсяг природного газу, щоб безперебійно постачати його для потреб населення, теплокомуненерго, бюджетних, комунальних і релігійних організацій. Для цього Нафтогаз мав видобувати «дешевий» український газ та закуповувати «дорогий» імпортний газ. Це дозволяло українцям роками купувати газ за незмінною ціною — від 0,72 грн до 2,95 грн за кубометр, залежно від обсягів споживання.
За підрахунками Нафтогазу, з 2005 по 2015 рік компанія витратила на імпорт газу (переважно закупленого у російського Газпрому) $25,5 млрд. Підприємство майже кожен рік завершувало зі збитком: у 2010 році він склав 24 млрд грн, у 2012 — 31,5 млрд грн, у 2013 — 17,9 млрд грн.
Різниця між ціною закупівлі і продажу газу настільки зросла, що в 2014 році держава фінансувала Нафтогаз на 96,6 млрд грн, щоб він зміг імпортувати необхідні обсяги газу. Нафтогаз як державна компанія регулярно отримував додаткове фінансування із державного бюджету. Фактично, українці все одно сплачували ринкову ціну газу, але не напряму, а через власні податки.
Регулювання позбавляло споживачів права вибору постачальника: в кожній області діяв призначений державою постачальник. Це також не стимулювало постачальників змагатись, а клієнтів – покращенням сервісів.
Війна і реформа на ринку газу України
У 2014 році із загостренням стосунків із Росією, яка на той час була єдиним експортером газу на український ринок, залежність України від російського газу стала очевидно небезпечною.
Україна взяла за мету приєднатись до європейського ринку газу, на якому багато постачальників продають ціну за ринковими правилами, а не згідно політичних домовленостей. Для цього країна почала оновлювати власне енергетичне законодавство.
Разом з тим, державний бюджет більше не міг дотувати низькі ціни газу для населення та теплокомуненерго. Щоб здійснити поступовий перехід на ринкове ціноутворення, уряд запровадив механізм захисту для населення — покладання спеціальних обов’язків (ПСО) для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу.
Ціна газу і перелік постачальників залишились під контролем держави, але з прив’язкою до цін на європейських газових хабах. Ціна газу для населення в різні роки і навіть місяці дії режиму ПСО коливалась від 2 грн до 8 грн за кубометр. Найближче до ринкової ціни газу ціна для населення наблизилась в останній рік, у рамках підготовки до скасування режиму ПСО. Причиною цього стало рекордне зниження ринкових цін на газ.
Що змінює відкритий ринок
Перехід від регульованої ціни газу та умов постачання до вільного ціноутворення — це наступна фаза реформування ринку енергоносіїв в Україні.
Постачальники газу пропонують різні по часу тарифні плани (місячний, сезонний та річний), різні ціни, знижки (наприклад, за швидку оплату рахунку), зручну комунікацію (через чат-боти та месенджери).
Усі постачальники повинні виконувати базові вимоги до прозорості: мати власний сайт, оприлюднити типовий договір, умови постачання газу і тарифні плани. Це дає споживачу базу для порівняння постачальників і їх послуг та вибору найвигіднішого для себе.
Але відкриття ринку та завершення режиму ПСО має також значення і для державного бюджету: учасники ринку більше не зможуть вимагати від держави компенсації за виконання спецобов’язків. Нагадаємо, у 2020 році компенсація за продаж газу для потреб населення у 2015-2020 роках за ціною, нижчою за ринкову, склала 32,2 млрд грн.
Надалі державна підтримка населення має бути лише адресною — через персоналізовані пільги і субсидії.